Ні, ну
правда я ніколи не думала, що мій біг
стане нагодою для соціалізації. От
вчора, біжу я, нікого не чіпаю, обігнала
бабусю з паличкою. Добігла до кінця
дистанції, повернулася, біжу назад вже
назустріч бабці. (На вигляд десь більше
сімдесяти років, така звичайна бабця
сільського типу.) Бачу вона щось мені
каже. Я пригальмувала, витягнула навушник
з вуха, а вона каже “Коли я була молода,
то теж так бігала”, я усміхнулась їй, і
побігла далі. А потім розказуючи
чоловікові про цю зустріч ніяк не могла
сформулювати з яким же відчуттям вона
це казала. Це точно не було жаління, чи
заздрість, чи щось таке.
І ось
ввечері коли я вже лежала в ліжку мене
осяяло — вона ХВАЛИЛАСЬ!
Ого!
Правда?
ого!
ВідповістиВидалитисправді, вона хвалилась так типу "я теж така крута"
класно пишеш
Пишеш дійсно дуже крто, я також бігала в юності, коли мені було років 18, а потім закинула, вени розширені на ногах:( перейшла на йогу:), але читаючи твій блог розумію, що ось -ось сама побіжу:)
ВідповістиВидалитийога теж, напевно, прикольно.
ВидалитиСкоро потепліє, сонечко пригріє, можна і незважаючи на вени разок пробігтися.
люблю таких бабусь - мало того що вона бігала, вона ще й хоче розповісти про це незнайомці :)
ВідповістиВидалити