Позбираю
всі думки в купку і напишу розповідь
про мій перший забіг. Забіг на 4км у рамках кроскантрійного півмарафону Gorgany.Львів 26 квітня 2015р.
Забіг
проходив проспектом Свободи - вул.
Пекарська — вул. Мечнікова — вул.
Левицького — вул. Погулянка.
Ввечері
в суботу чоловік поїхав забрати мій
номер. Поки знайшов місце видачі, то сам
кілометри два намотав. Привіз
Звечора
я чемно склала собі одяг, щоб зранку
менше тріпатись. Ранок все одно вийшов
веселий, бо зібрати двох дітей, одне з
яких неодмінно хоче взяти самокат, це
не дурнички.
Зібрались,
посадили всіх в машину, самокат в багажник
і поїхали.
Біля
старту (Оперний театр) було багаааато
людей. Всі копошились, розтягувались,
фотографувались і створювали бурхливу
обстановку. Я зустріла знайому, з якою
водила донечку на танці, вона теж бігла.
Зманювала мене в свій клуб (Адідас), але
я не зманилась, бо діти малі, їхати в
Стрийський парк далеко, і взагалі... Діти
мої від такої кількості людей трохи
оторопіли і чоловік поїхав з ними на
фініш.
Всіх
попросили шикуватись на старті, без
чоловіка і дітей я почала трохи переживати,
але не встигла, бо стала фотомоделлю.
Це я так для красного слівця. Чоловік
який біг півмарафон під першим номером
попросив з ним сфотографуватись — перші
номери. Десь треба його знайти попросити
фото.
Зразу
скажу, що перед стартом я не розминалась,
ну хіба несла на руках 14-кілограмову
дитину від гот. Львів до Оперного театру.
Це ж рахується? Це я до того, що за три
хвилини до старту я включила собі Шакіру
і трохи потанцювала.
Стаааарт!
Спочатку
трохи поштовхались, бо людей було
багацько, але вже біля Опера-Пасаж стало
нормально. Мене всі переганяли, ну так
здавалось, але я не оглядалась щоб
перевірити. Я пристроїлась за дівчиною
з чохлом на руці (завжди такий хотіла),
бо так виглядало, що темп в нас однаковий.
Трохи спала напруга і я зрозуміла, що
бігти по бруківці це жестяна жесть, і
далеко я так не забіжу. І ще через
бруківку, чи чого, я не могла знайти всій
ритм.
Десь біля
підземного переходу я перегнала дівчину
з модним чохлом. А на повороті на Франка,
я за звичкою повернула голову подивитись
чи не їдуть машини, зрозуміла, що дорога-то
перекрита, розсміялась сама до себе, і
все стало на свої місця.
По
Пекарській я бігла по тротуарі, бо
бруківку пережити не могла. Тут вже все
внормувалось і залишалось тільки бігти.
Бігуни сильно розтягнулись по дорозі,
дехто почав переходити на ходьбу. Підйом
до Мечнікова виглядав страшним, але
якось я його пробігла і не помітила як.
По закону підлості на єдиному спуску
віяв зустрічний вітер, але це вже не
мало особливого значення.
На вулиці
Погулянка почало даватися взнаки сонце.
Було дуже гаряче. (Я, взагалі-то, замовляла
невелику хмарність і легенький дощик.
Ну, але вже.)
Але в
кінці вулиці на майданчику бігала
дівчинка в жовтому платті із славнозвісним
самокатом і це суттєво додало сил. Я
навіть прискорилася.
На фініші
стояв чоловік з мегафон і оголошував
хто це прибігає — ім'я, звання, клуб (в
мене з цього всього лише ім'я). Мені стало
приємно, що зустрічають і я прискорилась
ще.
Це фініш
Ураааа!
Фініш! Особистий рекорд 0:25:26! І мені дали медальку!
Це ще не
все... Чекайте другу частину.
Вітаю з першим забігом!
ВідповістиВидалитиДякую!
ВидалитиВ мене є той модний чехол на руку, дуже кльова штука, використовувала його і взимку, хоть і мала кишені в куртці, і тепер.
ВідповістиВидалитиприкольно :)
ВідповістиВидалитиаж прям хочеться розшарити сама знаєш де, і знайти тобі твою фотку з тим першим номером :)
та розшар (ну і слово), я блог шарю ))))
Видалитиа фотки нема, я дивилась. Ну в смислі, в мене є, а в неті нема.