Мій перший забіг і все-все-все!

Позбираю всі думки в купку і напишу розповідь про мій перший забіг. Забіг на 4км у рамках кроскантрійного півмарафону Gorgany.Львів 26 квітня 2015р.

Забіг проходив проспектом Свободи - вул. Пекарська — вул. Мечнікова — вул. Левицького — вул. Погулянка.

Ввечері в суботу чоловік поїхав забрати мій номер. Поки знайшов місце видачі, то сам кілометри два намотав. Привіз

Звечора я чемно склала собі одяг, щоб зранку менше тріпатись. Ранок все одно вийшов веселий, бо зібрати двох дітей, одне з яких неодмінно хоче взяти самокат, це не дурнички.

Зібрались, посадили всіх в машину, самокат в багажник і поїхали.

Біля старту (Оперний театр) було багаааато людей. Всі копошились, розтягувались, фотографувались і створювали бурхливу обстановку. Я зустріла знайому, з якою водила донечку на танці, вона теж бігла. Зманювала мене в свій клуб (Адідас), але я не зманилась, бо діти малі, їхати в Стрийський парк далеко, і взагалі... Діти мої від такої кількості людей трохи оторопіли і чоловік поїхав з ними на фініш.

Всіх попросили шикуватись на старті, без чоловіка і дітей я почала трохи переживати, але не встигла, бо стала фотомоделлю. Це я так для красного слівця. Чоловік який біг півмарафон під першим номером попросив з ним сфотографуватись — перші номери. Десь треба його знайти попросити фото.

Зразу скажу, що перед стартом я не розминалась, ну хіба несла на руках 14-кілограмову дитину від гот. Львів до Оперного театру. Це ж рахується? Це я до того, що за три хвилини до старту я включила собі Шакіру і трохи потанцювала.

Стаааарт! 

 

звідси

Спочатку трохи поштовхались, бо людей було багацько, але вже біля Опера-Пасаж стало нормально. Мене всі переганяли, ну так здавалось, але я не оглядалась щоб перевірити. Я пристроїлась за дівчиною з чохлом на руці (завжди такий хотіла), бо так виглядало, що темп в нас однаковий. Трохи спала напруга і я зрозуміла, що бігти по бруківці це жестяна жесть, і далеко я так не забіжу. І ще через бруківку, чи чого, я не могла знайти всій ритм.

Десь біля підземного переходу я перегнала дівчину з модним чохлом. А на повороті на Франка, я за звичкою повернула голову подивитись чи не їдуть машини, зрозуміла, що дорога-то перекрита, розсміялась сама до себе, і все стало на свої місця.

По Пекарській я бігла по тротуарі, бо бруківку пережити не могла. Тут вже все внормувалось і залишалось тільки бігти. Бігуни сильно розтягнулись по дорозі, дехто почав переходити на ходьбу. Підйом до Мечнікова виглядав страшним, але якось я його пробігла і не помітила як. По закону підлості на єдиному спуску віяв зустрічний вітер, але це вже не мало особливого значення.

На вулиці Погулянка почало даватися взнаки сонце. Було дуже гаряче. (Я, взагалі-то, замовляла невелику хмарність і легенький дощик. Ну, але вже.)

Але в кінці вулиці на майданчику бігала дівчинка в жовтому платті із славнозвісним самокатом і це суттєво додало сил. Я навіть прискорилася.

На фініші стояв чоловік з мегафон і оголошував хто це прибігає — ім'я, звання, клуб (в мене з цього всього лише ім'я). Мені стало приємно, що зустрічають і я прискорилась ще.

 Це фініш

Ураааа! Фініш! Особистий рекорд 0:25:26! І мені дали медальку!

Це ще не все... Чекайте другу частину.