субота, 7 лютого 2015 р.

Ого!

Ні, ну правда я ніколи не думала, що мій біг стане нагодою для соціалізації. От вчора, біжу я, нікого не чіпаю, обігнала бабусю з паличкою. Добігла до кінця дистанції, повернулася, біжу назад вже назустріч бабці. (На вигляд десь більше сімдесяти років, така звичайна бабця сільського типу.) Бачу вона щось мені каже. Я пригальмувала, витягнула навушник з вуха, а вона каже “Коли я була молода, то теж так бігала”, я усміхнулась їй, і побігла далі. А потім розказуючи чоловікові про цю зустріч ніяк не могла сформулювати з яким же відчуттям вона це казала. Це точно не було жаління, чи заздрість, чи щось таке.
І ось ввечері коли я вже лежала в ліжку мене осяяло — вона ХВАЛИЛАСЬ!
Ого! Правда?

4 коментарі:

  1. ого!
    справді, вона хвалилась так типу "я теж така крута"
    класно пишеш

    ВідповістиВидалити
  2. Пишеш дійсно дуже крто, я також бігала в юності, коли мені було років 18, а потім закинула, вени розширені на ногах:( перейшла на йогу:), але читаючи твій блог розумію, що ось -ось сама побіжу:)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. йога теж, напевно, прикольно.
      Скоро потепліє, сонечко пригріє, можна і незважаючи на вени разок пробігтися.

      Видалити
  3. люблю таких бабусь - мало того що вона бігала, вона ще й хоче розповісти про це незнайомці :)

    ВідповістиВидалити