пʼятниця, 16 січня 2015 р.

My body tells me no...

... but I won't quit

Вчора в моєї донечки цілий день була температура — вона була шалено марудна і їй було дуже тяжко. І нам з чоловіком теж. Ніч була трохи краща в плані марудності, але від нервів, чи від чого, я майже не спала. І ще я трохи застудилась.
(Скоро ниття закінчиться, не переживайте.)

Зранку дитина була здорова і весела, але я почувалась так ніби мене переїхав трактор. І тому вранці я не була впевнена що можу бігти (про “хочу” мова навіть не йшла). Але чоловік розбудив мене оголосивши годину з словами “Ти ж сьогодні бігаєш”. Зійшлись ми на тому, що я не конче сьогодні бігаю, а може пройдусь. Потім було найважче (це чомусь завжди найважче) — одягнутись в одяг для пробіжки.
Але ось я вийшла, трохи пройшла, а потім, о диво, побігла. Більше того бігла я сьогодні швидко і постало питання про подовження звичної дистанції, бо цю я долаю вже зашвидко (королівство малувате, нема де розгулятись).
Про що це я

2 коментарі:

  1. думаю, день якийсь такий - той трактор їхав навіть по тих, у кого не хворіли діти...
    і мені нині дуже потрібно було це прочитати
    дякую! побігли :) (я - вечірній варіант бігуна)

    ВідповістиВидалити
  2. добре, що пригодилося, для боротьби з трактором.

    Ввечері (коли темно) у нас "на районі" бігати страшно. І мені важче себе з хати випхати.

    ВідповістиВидалити